Як говорять італійці

Опубликовано:

2011-09-14

Італійська мова є офіційною мовою Італії, Сан-Маріно, Ватикані й Швейцарії, а також другою по значимості мовою в деяких регіонах Словенії й Хорватії. Родоначальницею італійської мови називають народну латинь, що була поширена за давніх часів на всій території країни.

Середні століття зберегли безліч писемних пам’яток різноманітних діалектів. У цей період єдиної літературної мови не існувало через політичну роздробленість держави.
З епохи Відродження найбільш затребуваним стає тосканський діалект, а саме флорентійський. На ньому створюють свої безсмертні шедеври Петрарка, Боккаччо, Данте. Відомі трактати Данте «Про народне красномовство» і «Бенкет» проголошують думку про те, що народною мовою можна писати твори будь-якої тематики: релігійні, художні, наукові. Такому «універсальній» мові Данте дав назву «волгаре іллюстре».
Таким чином, уже в 14 столітті тосканський діалект, підданий літературній обробці й, що орієнтується на праці Петрарки, Данте й Боккаччо, стає єдиною літературною мовою Італії.
В 17 і 18 століттях позиції мови Тоскани продовжують зміцнювати, а інші язикові варіанти розглядаються як діалектні. Тоді ж в 17-му столітті з’являється монументальна праця — словник Академії справи Круска, що вийшов трьома виданнями 1612-го, 1623-го й 1691-го років.
Італійська мова активно проникає у філософію й науку. І в першу чергу це пов’язане з ім’ям Галілея.
В 18-19 століттях остаточно формується єдина літературна мова, в основі якої лежить діалект Тоскани, і яка є перехідною між південними й північними ідіомами.
У становленні сучасної мови Італії величезну роль зіграли праці Алессандро Мандзоні.
На початку двадцятого століття позиції діалектів  остаточно слабшають завдяки активній політиці уряду по розширенню сфери використання італійської мови. А після закінчення II Світової війни літературна мова стрімко поширюється по всій території Італії за рахунок роботи засобів масової інформації й  загального утворення.
Що ж стосується графіки, то тут варто відзначити, що в основі італійської мови лежить латинський алфавіт + додаткові діакритики. Також у мові дуже популярні диграфи — буквені сполучення, що служать для позначення одного звуку.
Наголос, як правило, фіксований, і падає найчастіше на передостанній або третій з кінця склад.